Зуби мудрості — справжній парадокс людської анатомії. Вони зʼявляються пізніше за всі інші, часто спричиняють дискомфорт, а іноді не прорізуються зовсім. Водночас у них цікава історія, що починається ще з античних часів, пише Сусідка.
Свою назву ці зуби отримали завдяки віку, у якому вони зазвичай прорізуються — від 17 до 25 років. Саме в цей період людина формується як особистість і вважається достатньо зрілою. Давньоримський вчений Пліній Старший першим назвав їх dens sapientiae — зубами мудрості. У різних культурах до цих зубів ставились особливо: у Китаї вірили, що вони повʼязані з долею, у Японії — що їхня відсутність свідчить про духовну чистоту, а в середньовічній Європі їх навіть видаляли як частину обряду ініціації.
Колись зуби мудрості виконували важливу функцію: допомагали пережовувати жорстку, термічно необроблену їжу. Щелепи наших предків були ширшими, а раціон складався зі сирого мʼяса, горіхів, коріння. Але з розвитком кулінарії потреба в додаткових жувальних елементах зникла.
Сучасні дослідження показують, що третій моляр — це вже рудимент, тобто еволюційний залишок. Чимало людей сьогодні народжуються без них — особливо в азіатських регіонах, де це спостерігається у 30–40% населення. Причиною є генетичні зміни, зокрема мутація гена PAX9, що відповідає за формування зубів.
Та попри все, зуби мудрості не завжди потребують видалення. Якщо вони прорізались рівно, не спричиняють запалення й не заважають сусіднім зубам, їх можна залишити. Іноді ці зуби навіть можуть стати «запасними» — наприклад, для пересадки на місце втраченого. Також їх використовують у стоматологічній хірургії для створення матеріалів для кісткової пластики.
Однак більшість проблем виникає саме через нестачу місця в щелепі. Зуби ростуть під кутом, тиснуть на інші, запалюються або не прорізуються взагалі. Це може призводити до перикороніту, розвитку кіст, карієсу, болю в щелепі. У таких випадках стоматолог після обстеження за допомогою КТ може порадити видалення.
У перспективі, як прогнозують науковці, зуби мудрості можуть повністю зникнути, як колись зникли хвости чи копчики. Але доки вони залишаються частиною нашого організму, варто уважно стежити за їхнім станом. Регулярна діагностика, консультації з лікарем та відповідальний підхід — запорука того, що навіть ці «зуби з минулого» не стануть проблемою у майбутньому.