Ваш малюк щойно весело грався, аж раптом залився слізьми, показуючи пальцем на візерунок на килимі. Або відмовляється заходити до кімнати, бо тамтешня шафа «зла». Знайомо? Часто батьки губляться, коли дитину лякають речі, що для нас, дорослих, є абсолютно буденними. Ми схильні відмахуватися, казати «не вигадуй» або намагатися переконати логікою. Але що, якщо я скажу вам, що в цей момент логіка безсила, а ваша реакція може або зцілити, або поглибити маленьку дитячу травму? Давайте розберемося, що ховається за цими «невидимими» страхами і як стати для дитини надійним провідником у світі великих і маленьких тривог. Про це пише Сусідка.

Чому чайник перетворюється на монстра: погляд у дитячий світ

Перше, що нам, дорослим, варто усвідомити: для дитини її страх на 100% реальний. Її мозок ще тільки вчиться обробляти інформацію, а межа між фантазією та реальністю дуже тонка й розмита. Психологи називають це явище анімізмом — схильністю наділяти неживі предмети почуттями та намірами. Саме тому для дитини шафа справді може «дивитися», пилосос — «сердитися», а гудок чайника — «кричати». Додайте до цього обмежений життєвий досвід: ми знаємо, що гучний звук за вікном — це салют або автомобіль, а для малюка це невідома, а отже, потенційна загроза. Коли ми кажемо: «Та тут нічого страшного!», ми не заспокоюємо, а фактично транслюємо дитині: «Твої почуття неправильні, ти неадекватно реагуєш, я тобі не вірю». Це змушує її почуватися самотньою та незрозумілою у своїх переживаннях. А чи не є довіра та відчуття безпеки головним, що ми хочемо дати своїм дітям?

Від визнання до гри: практичний посібник для батьків

Отже, як діяти, коли маленький світ вашої дитини похитнувся від страху? Головний принцип — не боротися зі страхом, а визнавати його і м’яко досліджувати разом. Це не так складно, як здається, і ось кілька кроків, які допоможуть перетворити сльози на цікаву пригоду.

• Прийміть почуття, а не сперечайтеся з фактами. Опустіться на рівень дитини, обійміть її та скажіть: «Я бачу, що ти наляканий. Це, мабуть, дуже неприємно. Розкажи мені, що тебе стривожило». Навіть якщо пояснення буде фантастичним, не заперечуйте його. Ваша мета — не довести, що шафа нежива, а показати, що ви на боці дитини.
• Перетворіть загрозу на союзника. Запропонуйте разом «познайомитися» з лячним об’єктом. Можна дати йому смішне ім’я, намалювати йому усмішку, «погодувати» його іграшковим печивом або придумати про нього кумедну історію. «А давай назвемо цю злу шафу Булькою? Гадаю, Булька просто хоче, щоб з нею погралися».
• Створіть ритуали захисту. Дитяча уява, яка породжує страх, може його і зцілити. Вигадайте «магічний спрей хоробрості» (звичайна вода у пляшці з розпилювачем), яким можна побризкати темні кутки, або «чарівний ліхтарик», промінь якого проганяє всіх монстрів.
• Грайте та читайте. Програвайте ситуації зі страхами за допомогою іграшок. Читайте казки, де герої долають свої побоювання. Це допоможе дитині зрозуміти, що боятися — нормально, і завжди є спосіб впоратися з тривогою.

Пам’ятайте, ваша спокійна присутність, терпіння та готовність прийняти будь-які почуття дитини — це найпотужніші ліки. Ви не просто заспокоюєте її тут і зараз, а будуєте міцний фундамент її емоційної стійкості на все життя. Будучи її надійною гаванню, ви вчите її найважливішого: навіть найтемніший страх можна освітити світлом любові та розуміння.