Чи не мрія кожного з батьків — дитина, яка ніколи не сперечається, з першого разу виконує прохання і завжди поводиться зразково? На перший погляд, це ідеал виховання, привід для гордості. Ми чуємо схвальні відгуки від оточуючих і радіємо, що наші зусилля дали такий чудовий результат. Але зупинімося на мить і запитаймо себе: що насправді ховається за цією бездоганною поведінкою? Іноді занадто «зручна» дитина — це не ознака успіху, а мовчазний крик про допомогу, який ми, дорослі, ризикуємо не почути за фасадом взірцевої чемності. Про це пише Сусідка.

За лаштунками ідеальної поведінки

Дитинство — це час досліджень, помилок та бунту. Перевіряти межі дозволеного, висловлювати незгоду, відстоювати своє «Я» — це природні та необхідні етапи дорослішання. Саме так дитина вчиться розуміти себе, свої бажання та будувати стосунки зі світом. Коли ж цей природний процес пригнічений, а дитина перетворюється на маленького дорослого, що прагне вгадати кожне ваше бажання, варто замислитися про причини. Зазвичай їх декілька:

• Страх розчарувати. Це не завжди страх перед покаранням. Дитина може панічно боятися побачити у ваших очах розчарування, смуток чи роздратування, тому робить усе, щоб бути «хорошою» і заслужити любов.
• Наслідок гіперопіки. Коли батьки вирішують за дитину абсолютно все — від одягу до друзів, — вона просто не вчиться приймати рішення. Вона звикає, що є готовий сценарій, і будь-який крок убік викликає тривогу.
• Пережитий стрес. Іноді після травматичної події (розлучення батьків, втрата близької людини, переїзд) дитина стає «невидимою» і «зручною», намагаючись не створювати додаткових проблем і повернути відчуття стабільності.

У всіх цих випадках дитина вчиться, що її справжні почуття та бажання є неправильними або неважливими.

Чому «зручна» дитина — це пастка для майбутнього

Найбільша небезпека надмірної слухняності в тому, що емоції не зникають, вони лише заганяються всередину. Цей накопичений вантаж невисловленого гніву, образи та смутку з часом перетворюється на хронічну тривожність, занижену самооцінку та навіть психосоматичні хвороби — раптові болі в животі чи голові, що не мають медичних пояснень. Але наслідки простягаються далеко в доросле життя. Уявіть собі людину, яка виросла з установкою, що її головне завдання — подобатися іншим. Чи зможе вона відмовити начальнику в додатковій неоплачуваній роботі? Чи зможе вийти з токсичних стосунків? Чи зможе відстояти власну думку на важливій нараді? Найчастіше відповідь — ні. Такі люди стають залежними від чужої оцінки, бояться конфліктів і часто живуть з відчуттям, що проживають не своє життя, а те, якого від них очікують.

Що ж робити, якщо ви помітили ці тривожні ознаки у своєї дитини? Насамперед — не панікувати. Ваше завдання — поступово змінити атмосферу в родині, давши дитині зрозуміти, що її люблять безумовно. Заохочуйте її висловлювати будь-які емоції, кажучи: «Я бачу, що ти злишся, і це нормально. Розкажи, що сталося». Давайте їй право вибору в дрібницях: яку кашу їсти, яку футболку вдягнути, в яку гру пограти. Навчайте її казати «ні» — ввічливо, але твердо, спочатку в безпечних сімейних ситуаціях. Показуйте на власному прикладі, що помилятися, сумувати чи бути не в настрої — це частина життя.

Ваша мета — не виростити ідеального виконавця, а допомогти сформуватися щасливій, впевненій у собі особистості, яка знає, чого хоче, і не боїться про це заявити. Це людина, яка вміє будувати здорові стосунки, засновані на повазі до себе та інших. І саме така людина зможе знайти своє справжнє щастя у цьому складному світі.