Дитячий майданчик, сонячний день… і раптом дитячий плач, що розриває ідилію. Ваша дитина міцно притискає до себе улюблену машинку, а інший малюк тягне її до себе. Ви відчуваєте незручність перед іншими батьками і першим поривом стає сказати: «Ну ж бо, дай погратися, не будь жадібним!». Знайома ситуація? Та перш ніж втручатися, варто зупинитися і зрозуміти, що насправді відбувається в маленькій голові. Адже те, що ми, дорослі, називаємо «жадібністю», для дитини є життєво важливим етапом становлення особистості. Про це пише Сусідка.

Чому «моє» — це нормально і важливо

У віці від двох до чотирьох років діти проходять через етап гострого усвідомлення власного «я». Разом із цим приходить і розуміння концепції власності: «я», «моє». Іграшка для малюка в цей період — це не просто шматок пластику. Це продовження його самого, частина його маленького світу, який він тільки вчиться контролювати. Вимагаючи віддати іграшку, ми, по суті, вимагаємо віддати частинку себе. Уявіть, що до вас на вулиці підійде незнайомець і попросить ваш телефон чи гаманець. Ваша реакція? Так само почувається і дитина. Примушуючи її ділитися, ми посилаємо небезпечний сигнал: твої почуття і кордони неважливі, світ може забрати твоє будь-якої миті, а найближчі люди тебе не захистять. Замість уроку щедрості ми викладаємо урок безпорадності та тривоги. Це не про егоїзм, а про формування особистих кордонів — навички, яка буде надзвичайно важливою у дорослому житті.

Від примусу до довіри: як виростити щедру людину

То що ж робити, коли ваша дитина міцно притискає до себе ведмедика, відбиваючись від «нападників»? Замість тиску та умовлянь, спробуйте стати для неї мудрим провідником у світі соціальних взаємин. Наша мета — не змусити поділитися тут і зараз, а виховати людину, яка ділитиметься з власної волі та з радістю. Ось кілька практичних кроків:

• Визнайте почуття. Замість засудження скажіть: «Я розумію, що це твоя улюблена іграшка, і ти не хочеш її нікому давати. Це нормально». Так дитина відчує, що її почуття поважають.
• Пропонуйте альтернативи. Навчіть дитину домовлятися. «Може, запропонуємо Марійці іншу іграшку, поки ти граєшся цією?», «Давай пограємося машинкою разом?», «Можна обмінятися на деякий час».
• Поважайте «особливі» речі. У кожної дитини, як і у дорослого, є речі, які є недоторканними. Обговоріть заздалегідь, які іграшки можна брати на майданчик для обміну, а які «скарби» краще залишити вдома. Це дасть дитині відчуття контролю.
• Будьте прикладом. Найкращий урок — ваш власний. Діліться з дитиною, з чоловіком/дружиною, з друзями. Коментуйте свої дії: «Я пригощу тебе своїм яблуком, бо хочу зробити тобі приємно». Дитина вбирає моделі поведінки, а не нотації.

Пам’ятайте, щедрість народжується не з примусу, а з відчуття безпеки та достатку. Коли дитина впевнена, що її речі належать їй, що її кордони поважають, у неї зникає потреба захищатися. І саме тоді з’являється щире, добровільне бажання ділитися радістю з іншими. Це процес, що вимагає часу та терпіння, але результат — емоційно здорова та соціально адаптована особистість — вартий усіх зусиль.