Фразу “гроші не пахнуть” ми чуємо досить часто. Зазвичай її вживають у дещо цинічному контексті, маючи на увазі, що неважливо, яким шляхом зароблені гроші, адже самі по собі вони не мають морального забарвлення, пише Сусідка.

Але чи замислювалися ви, звідки походить цей вислів? Чому хтось взагалі вирішив обговорювати аромат грошей? Історія переносить нас у Стародавній Рим і пов’язана з одним дуже прагматичним імператором та його специфічним податком.

Головним героєм нашої історії є римський імператор Веспасіан, що правив у I столітті нашої ери. Він отримав у спадок майже збанкрутілу імперію після громадянської війни і був відомий тим, що шукав будь-які способи наповнити державну скарбницю. Деякі з його ідей були досить непопулярними.

Одним з таких рішень стало введення податку на громадські вбиральні (уриної) в Римі. Це може здатися дивним, але в ті часи урина була цінною сировиною. Завдяки високому вмісту аміаку її активно використовували шкіряники для дублення шкір та пралі для відбілювання тканин. Тобто, власники вбиралень збирали урину і продавали її ремісникам, отримуючи прибуток. І саме цей прибуток Веспасіан вирішив оподаткувати.

Така ідея викликала огиду у його сина і майбутнього імператора, Тита. Він почав дорікати батькові, що той вводить принизливі податки і заробляє гроші буквально на “брудній” справі, ганьблячи імператорську гідність.

Реакція Веспасіана увійшла в історію. Коли надійшли перші надходження від нового податку, він узяв одну з монет, підніс її до носа свого сина і запитав, чи погано вона пахне. Тит змушений був визнати, що монета нічим не пахне.

І тоді Веспасіан вимовив фразу, яка стала крилатою: “Pecunia non olet”, що з латині перекладається як “Гроші не пахнуть”.

Цим він хотів сказати, що походження грошей не має значення, вони залишаються лише фінансовим інструментом і не зберігають запаху джерела, з якого були отримані.

З того часу минуло майже дві тисячі років. Фраза “гроші не пахнуть” дещо змінила свій відтінок, ставши більш метафоричною. Але вона залишається яскравим нагадуванням про прагматичного римського імператора та про те, що навіть у найвідоміших висловах може ховатися дуже незвичайна та цілком буквальна історія.