Знайома ситуація? Серед ночі дитина прибігає до вашого ліжка, її очі сповнені сліз, а голос тремтить від жаху: «Мамо, тату, там монстр!» Ваша перша, цілком природна реакція — обійняти й заспокоїти, сказавши сакраментальну фразу: «Не бійся, сонечко, там нікого немає». Ми вимовляємо ці слова з найкращими намірами, прагнучи миттєво розвіяти дитячі тривоги. Але чомусь страх не зникає, а нічні ритуали з перевіркою шаф та ввімкненим світлом продовжуються. Виявляється, ця проста фраза може не допомагати, а навпаки — створювати прірву між вами та почуттями вашої дитини. Давайте розберемося, чому так відбувається і як діяти ефективніше. Про це пише Сусідка.

Чому «Не бійся» — це пастка для батьків та дитини

Сказати дитині, яка переживає напад паніки, «не бійся» — це те саме, що сказати дорослому в розпалі тривожної атаки «просто заспокойся». Це не працює, бо знецінює реальність її переживань. Уявіть собі: для вашого малюка монстр під ліжком або тінь у кутку абсолютно реальні. Його мозок, де уява ще тісно переплетена з дійсністю, не може просто «вимкнути» цю картинку за вашою командою. Коли дитина чує у відповідь на свій страх заперечення («там нічого немає») або докір («ти ж уже великий/велика!»), вона отримує кілька руйнівних повідомлень:

• Мої почуття — неправильні. Якщо я боюся того, чого немає, значить, зі мною щось не так.
• Батьки мене не розуміють. Вони не бачать тієї загрози, яку бачу я, тому їм не можна довіряти свої переживання.
• Я маю приховувати свій страх. Щоб не засмучувати маму й тата, краще я мовчатиму про те, що мене лякає.

Таким чином, замість того, щоб розвіяти страх, ми мимоволі змушуємо дитину відчувати себе самотньою, незрозумілою та навіть винною за свої емоції. А страх, загнаний углиб, нікуди не зникає — він просто чекає наступної ночі.

Від заперечення до підтримки: як стати союзником дитини

Що ж робити, коли маленька людина тремтить від жаху? Ваша головна мета — не перемогти монстра, а стати на бік дитини проти її страху. Покажіть, що ви її союзник, а не критик. Це вимагає терпіння, але результат вартий зусиль. Спробуйте такий алгоритм:

1. Визнайте почуття. Перший і найважливіший крок — валідація. Скажіть: «Я бачу, що ти дуже наляканий. Це, мабуть, дуже неприємно, коли в темряві щось ввижається». Ви не погоджуєтеся з існуванням монстра, але ви підтверджуєте, що почуття страху є справжнім і має право на існування.
2. Досліджуйте разом. Запропонуйте свою допомогу: «Давай разом подивимося, що ж там тебе так налякало. Я буду поруч, ти в безпеці». Можна перетворити це на гру: «Давай візьмемо ліхтарик і будемо сміливими детективами тіней!»
3. Шукайте спільні рішення. Коли дитина відчує вашу підтримку, запитайте: «Як думаєш, що допоможе нам зробити кімнату менш страшною?» Можливо, це буде улюблена іграшка-охоронець, маленький нічник, «чарівний спрей від монстрів» (звичайна вода у пульверизаторі) або ритуал, де ви разом малюєте страх, а потім робите його смішним, домалювавши йому бантик чи капелюх.

Ці дії показують дитині, що її чують, розуміють і готові допомогти. Ви не просто відмахуєтеся від проблеми, а даєте їй інструменти для боротьби з тривогою.

Пам’ятайте, нічні страхи — це нормальний етап розвитку для більшості дітей. Вони минають, коли психіка стає міцнішою. Ваша роль — бути тим безпечним острівцем, тим надійним маяком у темряві, який завжди світить і підтримує. Ваше спокійне прийняття, емпатія та готовність бути поруч — найкращі ліки проти будь-яких монстрів, реальних чи уявних.